Неділя, 19.11.2017, 16:07
Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід

                                

         Михайлівський відділ культури і туризму

 Михайловский отдел культуры и туризма

Меню сайту
Форма входу
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всего ответов: 90
Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Cтатистика
Архів записів
Пошук

Герої війни

Михайлівці - Герої Радянського Союзу

Биковський Євген Власович (1921-1943)

                  народився в 1921 році в селі (нині смт.) Михайлівка Запорізької області  в селянській сім`ї. В 1939 році закінчив навчання в аероклубі Ростова – на – Дону, у 1942 році - Батайську військову школу пілотів, де був залишений працювати льотчиком - інструктором. У травні  1942 року пішов на фронт добровольцем.

Молодший лейтенант Биковський воював у складі 5 – го гвардійського авіаполку 17 –ї повітряної армії. За час перебування у діючій армії здійснив понад 100 бойових вильотів, провів 18 штурмувань ворожих аеродромів, колон з живою силою і технікою, знищив 9 фашистських літаків. Загинув у нерівному повітряному бою 27 квітня 1943 року.Льотчик Євген Биковський вступив у нерівний бій і вже на перших хвилинах підбив два літаки. Але куля влучила в пілота. Падаючи, він натиснув на гашетку, і вже мертвим продовжував розстрілювати ворога...  Похований Герой у селі Половінкіно на Луганщині, де в память про нього встановлено обеліск.

 Указом Президії Верховної Ради СРСР від 14 травня 1965 року за відмінне виконання бойових завдань командування і виявлені при цьому відвагу і героїзм Є.В. Биковському посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Став прототипом для ролі старшого лейтенанта Скворцова з відомого фільму Леоніда Бикова "У бій йдуть одні старики".

       Доліна Марія Іванівна(1920-2010)

Народилася Марія Іванівна Доліна 18 грудня 1920 року в с. Шаровка Полтавського району Омської області.У 1932 році, через інвалідність батька, який у Громадянську війну втратив ногу, сім'я переїхала в Україну, в село Михайлівка Запорізької області. У сім'ї Доліних було 10 дітей. Марійка — старша. Після закінчення 8-и класів середньої школи села Михайлівка, Марія була змушена влаштуватися на роботу. Паралельно з роботою вона займалася в Михайлівській планерній школі — філії Мелітопольського аероклубу, яку закінчила з відзнакою. З червня 1941 р. вона у діючій армії. Наступного року Доліна закінчила Військову авіаційну школу пілотів (м. Енгельс Саратовської обл., тепер РФ). 

Брала участь у боях на Південному фронті з липня 1941 року в складі 296 винищувального авіаполку 66 авіадивізії як льотчиця зв’язку. З грудня 1942 року – на Сталінградському, Донському, Західному, 3-му Білоруському, 1-му Прибалтійському фронтах у складі 125 гвардійського жіночого бомбардувального авіаційного полку імені Марини Раскової. З 1944 року – заступником командира 2-ї ескадрильї. За роки війни здійснила 282 бойових вильотів, 72 з них на літаку Пе-2. Майор, Герой Радянського Союзу (1945 р.). Нагороджена орденом Леніна, Червоного Знамені (двічі), Вітчизняної війни І ступеня, українським орденом Богдана Хмельницького III ступеня, 25 медалями.

 У свій час була членом правління республіканського комітету Товариства дружби «СРСР – Франція», Комітету ветеранів війни, почесним членом полку «Нормандія – Неман», номінанткою 2009 року у нагородженні до Дня матері званням «Жінка-льотчик».

З 1983 року жила в столиці України — Києві. Почесний громадянин Києва (з 2003) та смт. Михайлівка . Автор книги спогадів «Доньки неба», яка побачила світ до 65-річниці Великої Перемоги над фашизмом. Померла 3 березня 2010. Похована в Києві на Байковому цвінтарі.

Найдьонов Іван Антонович (1923 -1944)

Народився в с. Тимошівка Михайлівського району Запорізької області. У 1940 році закінчив Михайлівську середню школу та поступив до  Ленінградського військово-артилерійського училища. У 1941 – пішов добровольцем на фронт. Воював на Північно-Західному, Південному, Північнокавказькому, 4-му Українському фронтах та в окремій Приморській армії.Весною 1944 року при визволенні Севастополя батарея під командуванням І.А. Найдьонова знищила 9 ворожих танків, 5 пушок та 120 гітлерівців; у тому ж році під час битви за гірський перевал в Карпатах особисто вбив 27  ворожих солдат.

Нагороджений орденами Бойового Червоного Прапора, Вітчизняної війни ІІ ст., медаллю «За оборону Кавказу».Загинув 16 грудня 1944 року в Карпатах біля Чехословацького містечка Михайловіце, похований біля церкви с.Вишнев Прешевського округу.

24 березня 1945 року посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Його ім'я носить Михайлівська районна гімназія. На площі Перемоги  у Михайлівці та біля Михайлівської районної гімназії встановлено бюсти  І.А.Найдьонова.

Носаль Євдокія Іванівна (1918- 1943)

Народилася в с. Бурчак Михайлівського району в 1918 році. Закінчила 7 класів Михайлівської середньої школи №1.  У 1936 закінчила Нікопольський педагогічний технікум , 1939 – Миколаївський аероклуб, 1940 – Херсонську льотну школу. Трудову діяльність розпочала вчителем початкових класів у с. Велика Білозерка, пізніше працювала в м. Миколаїві. В Радянскій  Армії з жовтня 1941 року. Воювала на Південному та Північно-кавказькому фронтах. На кінець 1943 року Є.Носаль мала 354 бойових вильотів вночі, бойовий наліт складав 489 годин, 47957 гк скинутих бомб різного калібру.

 Нагороджена орденами Бойового Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної Війни, медаллю «За оборону Сталінграда». Загинула 23 квітня 1943 року, похована в братській могилі в м. Краснодар. Указом президії Верховної Ради СРСР від 24 травня 1943 року заступнику командира авіескадрильї 46 гвірдійського нічного легкобомбардувального авіаполку гвардії полодшому лейтенанту Носаль Є.І.- першій серед жінок    присвоено звання Героя Радянського Союзу, посмертно .

Її ім’я носить центральна вулиця с. Бурчак. В селищі Михайлівка Запорізької області, встановлено бронзовий бюст героїні.

Павловський Федір Іларіонович (1908 -1989)

Ім'я цієї людини золотими літерами вписане в історію партизанського руху на території Білорусі в роки Великої Вітчизняної війни.

Народився 27 листопада 1908 року в селі Михайлівка, нині селище міського типу Запорізької області , в селянській родині. Закінчив неповну середню школу, курси радянського будівництва в Москві . Працював забійником на шахті  в Донбасі.  У Червоній Армії з 1930 року. В початку липня 1941 року Ф.І.Павловскій разом з  Бумажковим Т . П . організував в Білорусі партизанський загін «Червоний Жовтень»,  у тому ж місяці ставши командиром цього загону, який у перших же боях завдав значної шкоди противнику. За вміле керівництво партизанським загоном і проявлені при цьому мужність і героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 серпня 1941 Павловському Федору Іларіоновичу- першим серед рядянських партизан - присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» . З січня 1942 року    Ф.І. Павловський - командир партизанського з'єднання. У травні 1942 року - травні 1944 року - командир сто двадцять третій партизанської бригади імені 25-й річниці Білоруської РСР. У 1943 році - травні 1944 року відважний партизанський командир - член підпільних Поліського обкому і Жовтневого райкому КП (б) Білорусії. З липня 1944 року полковник Ф.І.Павловскій - в запасі. У 1945-66 роках - на керівній роботі. Жив в столиці Білорусі - місто-герой Мінську . Помер 6 квітня 1989 року у Білорусії. Похований (згідно заповіту) у рідному селищі  Михайлівка.  В листопаді 2009 року на площі Перемоги у Михайлівці встановлено погруддя Героя Радянського Союзу Ф.І.Павловського. 

Поляков Василь Трохимович (1913-1975)

Народився 6 грудня 1913 року в  с. Старобогданівка Михайлівського р-ну Запорізької обл. У 1944 закінчив Ульянівське танкове училище.У червні 1941 року пішов добровольцем на фронт. Воював у складі Західного, 1-го Українського фронту командиром самохідної гармати.Особливу мужність і героїзм проявив у Вісло-Одерській наступальній операції. Він першим форсував річку Одер і, діючи у складі розвідувальної групи, вмілим маневром вийшов у тил ворога, розгромивши при цьому колону автомашин з німецькою піхотою, знищивши 5 автомашин, бронетранспортер і близько 15о гітлеровців. Охороняючи доручений рубіж і відбиваючи контратаки ворога, екіпаж Полякова вступив у єдиноборство з 8 танками. У результаті цього бою було підбито 2 ворожі машини, один танк спалено, останні ж були змушені були відступити.  10 квітня 1945 року за відмінне виконання бойвих завдань гвардії молодшому лейтенанту Полякову В.Т. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.У 1946–1951 працював у м. Мелітополь, з 1951 – у будівельній організації в с-щі Мирне Мелітопольського р-ну. Нагороджений орденами Леніна (1945), Червоної Зірки, медалями. Помер в 1975 році, похований в с. Терпіння Мелітопольського району.

 Іменем Полякова В.Т. названа одна з вулиць м. Запоріжжя.

Папуча Василь Макарович (1925 -2008) - повний кавалер  ордена Слави.

Народився 7 січня 1925 року в Херсонській області. Батьки переїхали в Михайлівку у 1929 році. У МИхайлівці вступив до комсомолу, працював на колгоспних полях. Звідси у жовтні 1943 року пішов на фронт. 

         Навідник знаряддя 102-го окремого гвардійського винищувально-протитанкового дивізіону  гвардії рядової Папуча у складі розрахунку 2 липня 1944р. в д.Заречье ( Мінська обл.), підтримуючи вогнем піхоту, увірвався з гарматою в розташування противника, влучною стріляниною подавив декілька вогневих крапок і наніс утрату ворогові в живій силі. Був поранений, але поля бою не покинув. Утримав захоплений рубіж до підходу стрілецьких підрозділів. 16.07.1944р. нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня.

25 серпня 1944р. при форсуванні р. Західний Буг поблизу населеного пункту Деськурув ( Польща) вогнем з гармати підтримував переправу наших частин. У бою подавив 2 ворожих міномета, 2 кулемети, винищив понад 10 гітлерівців. 29.9.1944г. нагороджений орденом Слави ІІ ступеня.

      У боях при прориві оборони противника  пригнічуючи вогневі точки ворога, сприяв звільненню багатьох населених пунктів і міст.       15 березня 1945 р. у запеклому бою  під артилерійсько-мінометним обстрілом викотив з розрахунком знаряддя на відкриту позицію і прямим наведенням подавив мінометну батарею, 4 кулемети, винищив до 15 солдатів, чим сприяв просуванню стрілецьких підрозділів. 29.6.1945р. нагороджений орденом Слави І степеня. 

Після демобилізації повернувся в смт Михайлівка . У повоєнний час він очолював молодіжну комсомольську організацію району, згодом працював тут заступником голови райвиконкому.  Фронтовик помер у 2008 році.  У центрі Михайлівки, у будинку, де мешкав повний кавалер ордена Слави Василь Макарович Папуча, відкрито меморіальну дошку.